Проблема захисту прав і свобод людини і громадянина, у тому числі у сфері праці, завжди була однією з найбільш важливих і одночасно складних для будь-якої держави.
Спори між роботодавцем та найманим працівником виникають досить часто. Більшість із них вирішується в робочому порядку, а якщо сторони не можуть дійти згоди, то «розходяться по-доброму». Проте не рідко проблеми виявляються надто складними, і тоді працівник та роботодавець перетворюються на сторони судового процесу.
Трудове законодавство передбачає захист прав працівників і роботодавців як у суді, так і за допомогою особливих органів, спеціально створених для вирішення трудових спорів: комісій по трудових спорах, примирних комісій, трудових арбітражі.
Інтереси роботодавців і найманих працівників не завжди співпадають, і природнім є можливість зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин. Тому, за часів складної економічної ситуації в Україні, вельми актуальною є проблема розв’язання трудових спорів, що виникають між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, з одного боку, та конкретним працівником або трудовим колективом, з іншого боку.
Причинами трудових спорів є численні порушення законодавства про працю, що мають місце на практиці, а також низький рівень знань трудового законодавства учасників конфліктів.
Від причин трудових спорів слід відрізняти умови їх виникнення. Трудові спори можна поділити на два види: організаційно-виробничі та правові. До першого належать недоліки в організації виробництва та праці: простої, залучення до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, погані умови праці, недосконалість нормування та оплати праці, недоліки в організації охорони праці тощо. Серед умов правового характеру слід відмітити недосконалість чинного законодавства про працю та невідповідність окремих норм трудового законодавства новим суспільним економічним відносинам.
Трудові спори - це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективним працівником) і власником підприємства або уповноваженим ним органом з приводу застосування норм трудового законодавства.
Трудові спори поділяють на індивідуальні та колективні. Суб’єктами індивідуальних трудових спорів є працівник і власник підприємства або уповноважений ним орган. Суб’єктами колективних спорів є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників), профспілки, їх об’єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи, з однієї сторони, та власники підприємств, об’єднання власників або уповноважені ними органи.
Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог, передбачені Законом України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), закінчилися, а відповіді від власника не надійшло.
Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) здійснюється спеціальними органами: примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені Законом. Жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі. Сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія зобов'язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством.
Колективні трудові спори вирішуються за допомогою примирювальних процедур, які охоплюють розгляд його примирювальною комісією і (або) трудовим арбітражем. У примирювальних процедурах можуть брати участь незалежні посередники і Національна служба посередництва і примирення. У випадку, коли примирювальні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору, працівники можуть вдатися до страйку.
Відповідно до ст. 44 Конституції України, ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Страйк може бути розпочато, якщо примирювальні процедури не сприяли вирішенню колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирювальних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Згідно зі ст. 17 Закону, страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника чи уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.
За інформацією щодо врегулювання трудових спорів можна звертатись до відділу праці управління соціального захисту населення Новопсковської райдержадміністрації за адресою: вул. Українська, 65, телефон для довідок (06463) 2-20-74.