На сьогодні в Україні значну роль у забезпеченні населення продуктами харчування відіграють домашні господарства громадян. Практично кожна родина, що мешкає в сільській місцевості, вирощує сільськогосподарських тварин для виробництва тваринницької продукції як для власного споживання, так і для реалізації на агропродовольчих ринках. Так склалося історично, що багато українців віддають перевагу продукції, що вироблена в домашніх умовах – як більш натуральній та екологічно чистій.
Але існує багато різних хвороб, які можуть передаватися людині через продукти тваринного походження, що вироблені з порушенням санітарних вимог і не пройшли ветеринарно-санітарну експертизу. Тому вітчизняному виробнику необхідно переходити з нинішніх пострадянських стандартів на загальносвітові, а українське законодавство приводити у відповідність до вимог, встановлених СОТ.
Щоб наблизити українське харчове законодавство до європейського, зокрема, і щодо торгівлі домашніми продуктами, влітку 2014 р. було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів», який набрав чинності 20 вересня 2015 р. Законом передбачено поступовий перехід до нових правил. Так, з 20 вересня 2020 р. продукти тваринного та рослинного походження домашнього виробництва зможуть продаватися на агропродовольчих ринках за умови підтвердження їхньої придатності за результатами досліджень акредитованої лабораторії. З 1 січня 2025 р. продукти, отримані в результаті забою не на бойні, зможуть використовуватись виключно для власного споживання або реалізації на агропромисловому ринку в межах 50 км від місця забою.
Поява такої норми – не випадковість, адже у Європі діють лише сертифіковані бійні, а молоко для споживачів виготовляють тільки молочні ферми.
Забійне виробництво, або первинна переробка худоби, є ключовою й важливою технологічною ділянкою м’ясопереробки. За рівнем розвитку боєнь можна визначити ступінь цивілізованості країни. Адже процес забою вимагає не тільки дотримання технологічних процесів, а й норм санітарії, гігієни й безпеки їжі. Адже головним завданням бойні є переробка худоби живою вагою у напівтуші так, щоб зберегти всі якісні показники м’яса.
Нині багато підприємств-виробників ковбасних виробів уже зрозуміли, що працювати з великими обсягами стає дедалі складніше. Боротися за споживача можна не тільки ціною, а й якістю ковбас, а це означає, що сировинна складова, яку використовують, повинна бути принаймні охолоджена.
Варто пам’ятати, що забійне виробництво – це ще й складова харчової безпеки країни. Тому при інтеграції України в міжнародне співтовариство перед нами ставитимуть нові вимоги. Відтак, країні не уникнути повного перерозподілу ринку охолодженого м’яса у бік світових стандартів. Тому ті гравці ринку, які перші це запровадять, у майбутньому зможуть стати лідерами на ринку переробки м’яса.
У Європі, наприклад, реалізувати м’ясо чи молоко із тротуару неможливо. І не тому, що такого продавця відразу схопить поліція, а тому, що таку продукцію просто ніхто не купить. Там люди дуже обережні й відповідальні щодо цього.
Аграріям радять об’єднуватися в кооперативи за профілем (тваринницький, садівничий, переробний тощо) і розв’язувати проблеми самостійно. Зокрема, самим організовувати весь ланцюжок від виробництва і до збуту на ринки або в роздрібні мережі.
Євросоюз пропонував Україні типові проекти сучасних невеликих забійних цехів вартістю близько 200 тис. грн, на яких би витримувалися необхідні ветеринарно-санітарні норми. Але передбачені законом бюджетні гроші для створення молокозаготівельних пунктів і боєнь так і не були виділені.
До слова, кооперативний рух поширений в Європі й дає дрібним фермерам можливість загального користування технікою, обладнанням, налагодженою системою збуту, більш вигідними умовами кредитування.
Так, у Данії проблема забою у першу чергу свиней почала вирішуватися ще наприкінці ХІХ ст. Уже в ті часи в цій країні були створені кооперативні забійні пункти, кооперативні пункти збуту худоби.
У Німеччині після Другої світової війни нараховувалося близько 500 кооперативних пунктів забою худоби і її колективного збуту.
У США працює понад 2 тис. кооперативних боєнь. Американський фермер навіть не думає про те, як йому продати худобу. Він є членом кооперативу, який забирає у нього худобу, забиває її, організовує весь процес логістики.
Подібна система запроваджена в Канаді, де члени кооперативу взагалі не мають проблем зі збутом своєї продукції. Вони займаються лише вирощуванням худоби.
Що важливо, колективний забій худоби забезпечує мінімальні відходи. Річ у тому, що такі кооперативи знаходять канали збуту всіх складових, у тому числі й субпродуктів.
Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи - є головним гравцем на ринку формування прозорих каналів збуту продукції тваринництва, яка виробляється в особистих селянських господарствах. Насамперед, забійно-санітарні пункти слід сформувати на базі таких кооперативів. Це їхня природна функція – надавати послуги селянам, у тому числі, послуги з забою, охолодження та збуту тваринницької продукції.
Якщо цього не станеться, цю нішу займуть інші – комерційні структури, які будуть пропонувати послуги за значно вищу ціну, а відтак, нашим селянам буде значно складніше вести прибуткову діяльність. А без прибутку багато хто з них змушені будуть або згорнути цю діяльність, або піти в тінь, що, звісно, не сприятиме розвитку аграрної економіки та сільських територій.
Зараз – дуже вдалий момент для сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів зайняти цю нішу, розвинутися самим і посприяти у розвитку цієї сфери агровиробництва та села в цілому. Якщо вони цього не зроблять зараз, шанс буде втрачений, потреба в них відпаде, а комерційні структури, які прийдуть замість них, вирішуватимуть зовсім інші задачі.